70 літ від дня утворення наймолодшої в Україні Черкаської області
7 січня нинішнього року минає 70 літ від дня утворення наймолодшої в Україні Черкаської області, територіальною складовою якої є Золотоніський район – Лівобережжя Шевченкового краю. Кілька штрихів до візитівки Златокраю. Загальна площа Золотоніського району нині становить 4246 кв. км, а населення – понад 142 тис. мешканців. До складу району входить 168 населених пунктів, об’єднаних у 11 територіальних громад: Золотоніську міську, Драбівську й Чорнобаївську селищні, а також Великохутірську, Вознесенську, Гельмязівську, Зорівську, Іркліївську, Новодмитрівську, Піщанську й Шрамківську сільські.
За 70 років функціонування області на Золотоніщині відбулися доволі вагомі зміни. Провідною галуззю економіки краю було й залишається сільське господарство. Аграрними лідерами краю у минулому столітті визнавалися колгоспи «Більшовик» (с. Дмитрівка), ім. Т. Шевченка (пізніше «Маяк», с. Піщане), ім. Чапаєва (с. Чапаєвка), держплемзавод (с. Коробівка), радгоспи ім. Комінтерну й «Безбородьківський» та ін. ). На всю Україну прославилися господарства, які очолювали Герої праці Л. О. Іванищенко (с. Скородистик), М. В. Консовський (с. Привітне), К. О. Полатайло (с. Новоукраїнка).
На Золотоніщині зародився рух доярок-п’ятитисячниць, і в їхній когорті були Герої праці В. М. Левчик, Н. В. Рева (обидві – с. Дмитрівка), В. Двірна (с. Старий Коврай), М. О. Марченко (с. Благодатне), М. Д. Слюсар (с. Піщане). Далеко за межами краю линула слава про знатних механізаторів О. Т. Сологуба (с. Нова Дмитрівка), Г. С. Неруха (с. Коврай), В. К. Киву (с. Плешкані), І. Пуха (с. Демки), М. А. Собка, Ю. О. Бєлякова (обидва – с. Хрущівка).
У результаті реформування аграрного сектору в селі остаточно утвердилися приватно-орендні відносини й постали господарства нового типу: Після цих змін, здолавши кризові негаразди, багато сільгосппідприємств почали демонструвати позитивну динаміку свого розвитку.
Нині аграрний сектор репрезентовано 389 господарствами (в т. ч. 179 фермерськими). Показники європейського рівня демонструють потужні сільгосппідприємства: СТОВ «Агрофірма «Маяк» на чолі з Героєм України М. С. Васильченком, ПСП «Плешкані» (директорка – Л. І. Лисун), корпорація «Дніпро» (Петро, Андрій, Олексій, Григорій Душейки), СТОВ АФ «Великий Хутір» (В. Шинкаренко), СТОВ «АГРОКО» (Ігор Потапенко), ТОВ «Гранекс-Черкаси (Том Ван Гоі) та ін.
У 1950 – 70-х рр.. пожвавився промисловий розвиток краю. Так, у Золотоноші запрацювали м’ятний, консервний та пивний заводи, маслоробний комбінат, комбінат хлібопродуктів, швейна та парфумерна фабрика. Промисловим лідером Золотоніщини став Пальмірський цукрозавод, який випустив свою першу продукцію в 1970 р. Виробничі успіхи демонстрував і Іркліївський маслосирзавод. У Чапаєвці працював завод просочування деревини.
У другій половині 1970-х рр. краєм проліг магістральний газопровід Уренгой – Помари – Ужгород. Це уможливило газифікацію багатьох населених пунктів Золотоніщини.
. Кризові явища спостерігалися в промисловості, а відтак не витримали ударів ринкової стихії заводи «Супутник», залізобетонних конструкцій, консервний, фабрика художньої вишивки (Золотоноша). Лідер Золотоніський лікеро-горільчаний завод, а одним із флагманів виробництва по праву вважають Золотоніський маслоробний комбінат, а ще відомим в Україні підприємством є ДП «Роял Фрут Гарден Іст». Серед підприємств лісотехнічної промисловості чільне місце належить Золотоніському лісовому господарству. На жаль, сьогодні лише в минулому часі можемо говорити про Пальмірський цукровий завод, який віднедавна вже не працює.
Сотні золотоніщан узяли участь у подіях Помаранчевої революції 2004 р. та Революції Гідності 2013 – 2014 рр. Зокрема, одним із лідерів Помаранчевої революції став М. В. Томенко (с. Великі Канівці). З початком гібридної війни, яку розв’язала проти України в 2014 р. путінська Росія, а особливо після відвертого вторгнення рашистів 24 лютого 2022 р., тисячі золотоніщан стали на захист рідної землі. Мужність понад 20 воїнів-земляків відзначена орденами, а понад 100 – медалями та іншими відзнаками. Тисячі мешканців краю беруть активну участь у волонтерському русі, переказують кошти для зміцнення ЗСУ.
Златокрай має розгалужену освітню мережу, котра репрезентована Золотоніським коледжем ветеринарної медицини, двома професійними ліцеями (м. Золотоноша, с. Іркліїв), 84 загальноосвітніми закладами й 43 дошкільними установами.
На Золотоніщині нині працює близько 300 закладів культури, 19 колективів художньої самодіяльності носять звання «народний» чи «зразковий». Запроваджено та присуджується чотири літературні премії: імені Миколи Терещенка (в галузі художнього перекладу), Михайла Старицького, Михайла Масла, Івана Дробного.
Важливими осередками пам’яті стали Золотоніський, Благодатнівський, Великохутірський, Гельмязівський, Домантівський, Драбівський, Піщанський, Чорнобаївський краєзнавчі музеї, а також природно-історичний комплекс Григорія Сковороди (с. Коврай), літературно-меморіальний музей М. Старицького (с. Кліщинці), музей Михайла Максимовича (с. Богуславець) та «Козацькі землі України» (с. Вереміївка, Володимир Недяк – Шевч. лауреат)).
Осердям медичної галузі краю є знана на Черкащині Золотоніська багатопрофільна лікарня, де серед інших знаних медиків працює заслужений лікар України В. П. Калина та кандидатка медичних наук С. І. Луценко. Такого ж типу лікарні працюють у Чорнобаї та Драбові. Медичне обслуговування на первинному рівні (5 центрів) забезпечують 32 лікарські амбулаторій сімейної медицини, 55 ФАПів та фельдшерських пунктів, 38 медичних пунктів тимчасового базування.
Знані в Україні літературознавці – драбівчанин І. О. Дзеверін і уродженець с. Нехайки Б. А. Деркач стали академіками НАН України і Шевченківськими лауреатами, а В. С. Шебанін – дійсним членом НААН України.
У новітню історію української літератури вписали свої імена поети І. С. Дробний (с. Богуславець) і М. Г. Василенко (с. Драбівці), прозаїк І. Ле.
Кілька уродженців Золотоніщини стали театральними знаменитостями й титуловані високим званням «народний артист України». У їхньому числі – Шевченківський лауреат А. П. Гончар (с. Деньги), а також Ю. П. Бакум (с. Матвіївка), В. М. Дудник (с. Вознесенське), В. М. Нечипоренко (м. Золотоноша), В. Ю. Чечот (с. Свічківка).
Помітним є і внесок наших краян у розвиток музичного мистецтва. Уже впродовж понад 20 років очолює Національну оперу народний артист України й повний лицар ордена «За заслуги» П. Я. Чуприна (м. Золотоноша). Чарувала своїм співом пісенна зірка, Шевченківська лауреатка Д. Г. Петриненко (с. Білоусівка), лідеркою уславленого тріо бандуристок «Дніпрянка» була народна артистка Ю. П. Гамова (с. Бубнівська Слобідка), уславилися своєю виконавською майстерністю й бандурист С. В. Баштан та кобзар М. Д. Коваль (обидва із с. В. Хутір).
Творчість кількох наших земляків відзначена високим званням народного художника України. У їхньому числі – відомий графік і монументаліст, один із творців пам’ятника Голодомору (Київ, Торонто), академік мистецтв В. Є. Перевальський (с. Бубнівська Слобідка), Микола Бабак (лауреат націон. Премії ім. Т. Шевченка) та відомий живописець В. О. Приходько (м. Золотоноша).
Чемпіонські титули на Параолімпійських іграх вибороли біатлоністи Людмила Павленко (с. Дмитрівка) і Григорій Вовчинський. В. Вовчинський (с. Білоусівка). У смт Чорнобай нині мешкає легендарний олімпійський чемпіон А. І. Хіміч.
Попри випробування воєнної доби золотоніщани з оптимізмом дивляться в майбутнє. Віримо в Перемогу й краще прийдешнє нашого унікального краю й України. Слава Україні! Героям слава!
