Як вдається долати нові виклики голові Золотоніської військової адміністрації – у розмові з Іриною Терновою.
Життя продовжує випробовувати: підтоплення, посівна. Способи перезавантаження
Обумовлений час і узгоджений заздалегідь час для інтерв’ю з головою РВА довелося переносити і відтерміновувати ще двічі: у робочий графік посадовиці вклинювалися більш нагальні справи, які не терпіли зволікання.
Боротьба із стихією: підступність природи і відкриття у людях.
Йде 428 (на 27.04) день повномасштабної війни. Який з них особливо врізався у свідомість і чим саме?
- Виокремити якийсь один чи два – не можу, бо кожен день – це біль, сльози, горе, втрати. Це протистояння з видимим і невидимим ворогом. Це неочікувані виклики, іноді підступні і провокаційні, з якими треба справлятися, бо на кону – забезпечення життєдіяльності усіх 11 громад Золотоніщини, які одержимі наближенням нашої Перемоги.
Проте найбільш свіжі емоції і враження від підтоплення. Ця природна стихія, що поставила під загрозу життя мирних сільчан, стала пріоритетною і змусила вважати себе проблемою №1. Для нас нині найстрашніше – війна, бо там стріляють і вбивають. Але коли приходить усвідомлення, що твій ворог – вода і зброї від неї немає, тоді стає лячно. 15 квітня разом з рятувальниками Золотоніського управління ДСНС ми прибули у Матвіївку Новодмитрівської громади, де сталося підтоплення селянських домоволодінь. Побачила великий об’єм води і зрозуміла: війна з природніми явищами має не прогнозований результат. Ми безсилі перед стихією.
У Матвіївці 54 офіційно зареєстровані місцеві жителі, окрім яких мешкають дачники, підприємці. Вік корінних матвіївців 70+. Коли я побачила наляканих і безпорадних бабусь, які чекали допомоги, очі цих стареньких – мабуть, це був один з екстремальних днів. Вразила 89-річна бабуся, котра стояла у своєму дворі, як на острові. Довкруг уже усе було затоплене. Залило погріб, криницю, вигрібну яму. А хата стояла на горбочку, тому до неї вода ще не дійшла. Дістатися до неї змогли тільки завдяки потужному всюдиходу «Атлас», який надав директор піщанського «Маяка» Олексій Васильченко. До речі, саме Олексій Миколайович, окрім всього, ще й відмінно справився із функціями позаштатного психолога. Він володіє неабияким хистом переконливого спілкування із старенькими, які нізащо не хотіли залишати нажите. А Васильченко зумів їх напоумити виїхати. Евакуювали 12 осіб, які поїхали до родичів у Дмитрівку, Золотоношу, Київ. Вивозили разом із домашніми тваринками на суходіл до Будинку культури, де чекали шкільні автобуси. Рятувальна операція тривала з 8.30 суботнього ранку до 8 вечора. Левову частку роботи забирав діалог з людьми: умовляння-переконання. Не обійшлося й без курйозів. В евакуаційних заходах брала участь команда золотоніських поліцейських на чолі з керівником (на 15.04) Олександром Охріменком. До самісінького вечора поліціянти невтомно допомагали людям. Дідусь зголосився їхати, але попросив бравих хлопців підняти з підлоги холодильник, вище поставити телевізор, викопичити вулики. Коли хлопці справилися з його проханням, старенькі передумали їхати і лишилися вдома.
- Заходьте, діти, хоч поїсте, - припрошувала бабуся, коли я вдруге до них заїхала. – Я он карасів насмажила. Смачні! А завтра Великдень! Ні, будемо у своїй хаті!
У Матвіївці розгорнули командний пункт Черкаського управління ДСНС, була додаткова чергова машина з Івано-Франківська. Контролювали й ситуацію в Ірклієві, де теж була загроза підтоплення.
Активно спрацювала Новодмитрівська громада, де були готові прийняти, нагодувати і поселити людей у дитячому садочку. Обласне відділення Червоного Хреста на чолі з Юлею Холодною запропонувало підтримку у харчуванні евакуйованих.
Нас ще чекає ліквідація наслідків підтоплення. Орієнтовно у воді наразі 1,5 тисячі гектарів сільськогосподарських угідь у Новодмитрівській, Золотоніській і Піщанській громадах. У криницях вода непридатна для споживання. Коли водопілля спаде фахівці відповідних служб зроблять аналіз і дослідження, нададуть висновки. Разом з водою у низини запливла й риба, яка після спаду залишиться на нерест, а потім загине. Підвищення температури повітря сприятиме гниттю рослинності, що була затоплена. Тому до усіх, навіть непередбачуваних ситуацій, мусимо бути готові.
Ірино Володимирівно, як вплинуло водопілля та аномально дощова весна на посівну кампанію-2023?
- В усіх сільськогосподарських підприємствах Золотоніського району триває посівна компанія. Станом на 28.04 посіяно 2,0 тис. га ярих зернових та зернобобових культур або 12 % від плану (у 2022 році на цю дату було посіяно 3,7 тис. га). На темпи посіву вплинули дощі та сильне перезволоження верхніх шарів грунту.
Зокрема посіяно 0,5 тис. га ярого ячменю (100% від плану); ярої пшениці - 0,4 тис. га (37% від плану); гороху - 0,5 тис. га (100% від плану); вівса - 0,01 тис. га (44% від плану); кукурудзи - 0,5 тис га (4% від плану).
Технічних культур посіяно 0,9 тис.га або 8% від плану ( у 2022 році на цю дату було посіяно 4,2 тис.га), в тому числі : цукрового буряка – 0,05 тис га ( 20% від плану); соняшника - 0,8 тис. га (12% від плану); сої - 0,03 тис.га (1% від плану).
Картоплі та овочевих культур посаджено 0,05 тис.га або 23% від плану ( у 2022 році на цю дату було посіяно 0,2 тис. га).
Коли Ви востаннє були у відпустці?
- Треба пригадати. 2021-ий рік. Це точно. Три дні – 31 грудня і 1-2 січня 2022-го. Із 30-и законних. Разом з родиною поїхали до Львова, де мали намір зустріти Новий рік і відсвяткувати день народження сина. Але у Маркизівці прорвало дамбу і ми терміново повернулися. Заплановане святкування скасували. Богдан сказав: «Дякую, мамо, хоч за Новий рік на Площі Ринок». Ще два дні відпустки були на початку лютого 2022 року. Тобто, 5 днів, вільних від роботи на посаді голови райдержадміністрації, яку займаю вже 3-ій рік. Зізнаюся, хочеться відпочинку і перезавантаження. Але розумію, що не маю на це морального права до закінчення війни. Дала собі слово: ніяких відпусток до дня нашої Перемоги. Цю радісну і довгоочікувану звістку хочу почути у колі своєї команди, яка разом зі мною 24/7.
А як же щодо емоційного вигорання, нервового виснаження? Звідки підзарядка?
- Не секрет, що люблю кермувати автомобілем. І коли сходяться зірки, що я одна в салоні – ні водія, ні чоловіка, ні сина – це свято: тоді можу слухати радіо, а ще - співати! Тихо чи наповну - це вже від настрою. Думаю, це мій спосіб виплеснути із себе будь-які емоції, накопичений негатив. З дитинства не співала. Тато казав, що у мене відсутній слух. Але останні 20 років, я відчула в цьому потребу. Слухацької аудиторії поки що не маю. Проте, сподіваюся, що це тимчасово.
Ще дуже полюбляю книги. Читати не встигаю, але купую завжди. Коли йде суцільна чорна смуга, криза, тоді сідаю в авто - і на Черкаси. Книгарня «Світоч», «Кобзар», або в Хрещатику є магазин «Буквиця». Буває, що не можу нічого придбати – не біда: заїжджаю на будь-яку заправку і завжди знаходжу якийсь бестселер. Останнє придбання - книга Бориса Джонсона «Фактор Черчилля. Як одна людина змінила історію». Її наразі читає чоловік. Але я відчула свіжий запах друкарської фарби, незайманість сторінок, якісну поліграфію – це знімає стрес.
Я - Водолій, люблю стихію води. Вона очищує і заряджає. Мрію про відвідування басейну, у якому ще жодного разу не була. Це перезавантаження, це здоров’я. Люблю вишивати бісером. Перші пробні роботи – ікони. З 22 квітня 2021-го не брала голку в руки – обмаль часу. На благодійному аукціоні в Зорівській громаді мою картину з Гербом придбали за 5,5 тисяч гривень. Це було дуже приємно і зворушливо. І мотиваційно.
Ще один рецепт – випічка і кухарство. Для цього заняття - тільки вихідні (у кращому випадку). Тоді готую на тиждень вперед. Коли до Великодня в Ірклієві пекли паски і розфарбовували яйця писачками – повернулася у дитинство на Житомирщину.
Коли Ви зрозуміли, що життя несправедливе?
- Життя – справедливе! Усвідомлення цього приходить згодом. Спершу ми сприймаємо вштики і страждаємо від неприйнятної для нас ситуації, а з часом приходить розуміння того, що життя мудре і справедливе – воно саме розставить усе по своїх місцях. Я дуже вдячна своїм ворогам і недругам, які зробили мене сильнішою і впертішою. Підтвердили, що моя команда – дієва та активна. Усі однаковими не будуть. Бог нам дає стільки, скільки ми можемо витримати. Тому я справлюся з усіма випробуваннями, вони мені під силу. Несправедливо, коли завчасно втрачаємо рідних і близьких…
Що Вас окрилює і надихає?
- Під час знайомства з Міністром внутрішніх справ Ігорем Клименком, він був дуже здивований, що на Золотоніщині військовою адміністрацією керує жінка. Проте, після того, як мене відрекомендував командир 15-го прикордонного загону, з яким ми тісно співпрацюємо, як жінку-борця, змінив свою думку. Для мене слова і ставлення військових, їхні відзнаки і подяки – найвища нагорода моєї команди, у якій 142 тисячі населення району. Життя нас мобілізувало, і ми всі стали на захист своєї землі, батьків, дітей.
Нещодавно ми створили Золотоніський осередок Спілки краєзнавців. За всяку ціну буду підтримувати діяльність краєзнавців нашого краю, основним завданням яких вбачаю документування нинішніх реалій, що вже завтра стануть історією. Діти повинні знати і вчити справжні історичні факти, написані очевидцями, а не витягнуті з архівів. Я прибічник того, що головними героями сучасної історії повинні бути її творці – люди, котрі виборюють нашу свободу: захисники, волонтери, звичайні люди.
Мої авторитети – мама і мій син Богдан, хоча я дуже люблю і поважаю двох своїх Володимирів - батька і чоловіка. Це мої мотиватори. Мама завжди каже: «Живи по совісті!» Богдан – моя гордість. Пишаюся, що він своїм старанням заслужив стипендію вузу, хоча при дистанційному навчанні ресурси обмежили. Здобуваю другу вищу юридичну освіту і саме син є консультантом з деяких студентських питань. Пишаюся тим, що мій чоловік вишукав у своєму напруженому графіку час для викладання англійської мови переселенцям. Це ще одна моя потужна команда.
Ірино Володимирівно, на Вашу думку щастя – це право від народження чи виборене і здобуте?
- Вважаю, що це почуття виборене, набуте, здобуте. Проте, у кожного власне поняття щастя. Щастя – прийти у цей світ, мати родину, жіноче щастя, матеріальне щастя, щастя – здорові діти, щастя - служіння народу. Я – щаслива мати, бо мій син – успішний студент, якому завжди даю право вибору. Щаслива дружина, щаслива донька. Кожен – будівничий свого щастя.
А щасливу Золотоніщину, щасливу Україну ми збудуємо разом!
Я в це свято вірю і твердо переконана, що буде саме так!
Алла КАПЛЯ
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
