НАШ КРАЙ в контексті адміністративно-територіальної реформи початку 20-х років XX століття Золотініська округа (1923-1925 рр.)

Дата: 09.03.2023 11:10

Кількість переглядів: 68

НАШ КРАЙ

в контексті адміністративно-територіальної реформи

початку 20-х років XX століття

Золотініська округа (1923-1925 рр.)

Золотоніська округа була утворена відповідно до постанов Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету від 7 березня та 12 квітня  1923 року, якими на території Української УСРР було запроваджено новий адміністративно-територіальний устрій. Тоді замість  1989 волостей в Україні було утворено 706 районів, а  замість 102 повітів – 53 округи у складі 9 існуючих губерній. Це був перший етап адміністративно-територіальної реформи, в  ході якого вдалося значною мірою скоротити апарат місцевих органів влади та посилити вплив  більшовицької влади.

Згідно з новим адміністративно-територіальним поділом до Золотоніської округи Полтавської губернії увійшло 9 районів лівобережного Подніпров’я, а саме: Вереміївський, Гельмязівський, Драбівський, Золотоніський Іркліївський, Ковалівський, Переяславський Піщанський і Чорнобаївський. На території новоутвореної округи було 133 сільські ради і 549 населених пунктів з населенням 391 620 осіб. Причому, міське населення (м. Золотоноша   і Переяслав) складало лише 11 тисяч 178 осіб, тобто 2,8% від усього населення.

За кількістю населення найбільшим був Переяславський район, потім ішли Золотоніський та Іркліївський. Найменшими були  Вереміївський та Гельмязівський райони.

Обшир округи та її адміністративний поділ

(за даними «Справочника по Золотоніській окрузі на 1924-1925 рік»)

Закономірно, що в ході адміністративно-територіальної реформи відбувся перерозподіл повноважень між органами влади різних рівнів. Округи одержали від губернського апарату цілу низку організаційних, господарських і контрольно-інструкторських функцій, які дозволяли їм здійснювати дійове керівництво районами. З цією метою ВУЦВК були розроблені положення про окружні і районні з’їзди рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів, а також положення про  окружні і районні виконкоми.

Окружний виконком очолювала президія з 5 осіб, які через свої відділи керували діяльністю райвиконкомів, сільрад і всіх органів державної влади на території округи, спрямовували і контролювали їхню роботу. Організаційна структура окрвиконкомів закріплювалась у такому вигляді: окружна економічна нарада, відділи та управління: фінансово-податковий, продовольства, військовий, місцевого господарства, охорони здоров’я, земельне управління. Крім того, при окрвиконкомах діяли інспектури народної освіти, соціального забезпечення, праці, статистичне бюро тощо.

Великі повноваження отримали адміністративні відділи окружних виконкомів, які відповідали за  проведення в життя постанов і розпоряджень  центральних і місцевих органів влади щодо питань адміністративного порядку, охорони революційного порядку і громадської безпеки,  виконання урядових постанов у справі відокремлення церкви від держави, керівництва місцевими відділами запису актів громадського стану, контролю за діяльністю громадських товариств і спілок, боротьби із стихійними лихами, догляду за спеціальними видами торгівлі, керівництво місцями позбавлення волі тощо. У складі адмінвідділів також діяли  підвідділи релігійних культів та  комітетів незаможних селян.

Значний обсяг повноважень також мало окружне земельне управління. Воно підпорядковувалось земельному управлінню Полтавського губвиконкому і відповідало за соціалістичну реконструкцію сільського господарства, розпоряджалось земельним фондом, розробляло  і впроваджувало різні агротехнічні заходи тощо.

В економічному відношенні Золотоніська округа мала явно виражений сільськогосподарський характер із розвиненим хліборобством. Як свідчать статистичні дані, за кількістю щорічного збору хліба лише Золотоніський район (без інших районів округи), посідав 2-е місце в Полтавській губернії, а середній вивіз хліба в зерні, борошні та крупах сягав 30% всього урожаю. Також на берегах Дніпра та його притоків було чимало сінокосів, які сприяли вирощуванню худоби і виробництву тваринницької продукції. У той же час лісові угіддя займали  не більше 7% загальної площі району.

У 1924 році валовий збір семи основних хлібів на території Золотоніської округи склав 7 млн.14 тис. 110 пудів  або 112 тис.225 тонн. У переводі на жито чистий збір зерна та картоплі на 1 душу населення склав 17 пудів або 278 кг. Це при тому, що в 1924 році внаслідок складних погодних умов урожайність зернових була значно нижчою, ніж у попередньому 1923 році. Попри це, значна частина вирощеного хліба потрапила на вільний ринок і була  вивезена за межі округи. Цьому сприяла і широка мережа зсипних пунктів (як державних, так і приватних), що діяла на території округи.

Велика кількість хліба, який виробляли на території округи, сприяла розвитку тут переробної промисловості, насамперед, борошномельної. Про це свідчить значна кількість вітряків та водяних і парових млинів, які були на території округи.  За даними «Статистичного справочника», у 1924 році на території округи нараховувалось 3044 вітряки, але з них в робочому стані  були лише 1541. Тут також працювало 49 водяних і 27 парових млини, 46 просорушок і одна крупорушка.

Звичайно, найбільшою цінністю Золотоніської округи були земельні ресурси.  Площа придатної для землеробства землі тут складала 589 тис. десятин, в т.ч. 393 338 десятин ріллі, яка знаходилась в безстроковому користуванні селянських господарств. Загалом на території Золотоніської округи нараховувалось понад 80 тисяч таких господарств. За даними весняного перепису 1924 року, на одне селянське господарство пересічно припадало  від 3-х до 6-ти десятин землі і лише 362 господарства мали понад 10 десятин. При цьому, близько 6 відсотків селянських господарств зовсім не мали польових посівів і жили за рахунок ремесел, торгівлі та інших доходів.

Як і раніше,  більша частина населення Золотоніської округи займалась хліборобством і це значною мірою визначало характер соціально-економічних відносин як в середині сільських громад, так і загалом на території округи. Враховуючи ці особливості, більшовицька влада велику увагу приділяла питанням землеустрою і землевпорядкування. Цим займались як земельні громади, так і районні земельні відділи та  окружне земельне управління. Втім, на 1 жовтня 1924 року в Золотоніській окрузі було землевпорядковано лише 27587 десятин землі, що складало 7,6% від усього земельного фонду. Зокрема, у ході цієї роботи було землевпорядковано 17 730 дес. землі, що була в користуванні селянських господарств, і 1750 дес. – в користуванні колгоспів.

Як бачимо із статистичних матеріалів, на території округи домінувало дрібнотоварне сільськогосподарське виробництво для якого було характерне велике черезсмужжя, але в умовах нової економічної політики, це виробництво швидко відновлювалось і зростало, наповнюючи ринок своєю продукцією. Якою ж була ситуація на цьому ринку?

 За даними «Бюлетня Полтавской товарной биржи» (№284 від 11.12.1924 р.), через встановлення державною твердих закупівельних цін на зерно в Золотоніській окрузі різко скоротилась закупівля зерна державними хлібозаготівельними організаціями.  З початку хлібозаготівельної кампанії по 1 листопада 1924 року ними було заготовлено лише 132 300 пудів основних культур, що склало 10% від запланованого річного завдання. У той же час приватними особами за межі округу було вивезено 51 000 пудів борошна і 63 000 п. зернохліба. Тобто, селяни не охоче продавали зерно державі, оскільки їх не влаштовували тверді закупівельні ціни. У той же час вони активно торгували  зерном із приватними зсипниками та перекупниками.

  Набагато краще проходила заготівля махорки та яєць. Так, за 1924-й рік усіма заготівельними організаціями на території округу було заготовлено 46 вагонів яєць, що на 15% перевищувало планове завдання.

Як бачимо, з одного боку радянська влада намагалась створювати умови для розвитку сільськогосподарського виробництва, в т.ч. через систему кредитування, кооперації та оподаткування сільгоспвиробників, а з іншого намагалась регулювати закупівельні ціни на певні види продукції, що обмежувало  їхні можливості. Причому, з кожним роком держава все більше втручалась у діяльність приватних та колективних господарств і підприємств, що, зрештою, призвело до згортання непу.

Разом з цим більшовицька влада  все активніше насаджували в селі свої організації і свою ідеологію, створюючи соціальну базу для подальших політичних і економічних перетворень. Як правило, це робилось через сільськогосподарські комуни, комітети незаможних селян (КНС) та комітети взаємодопомоги, які об’єднували найбіднішу частину населення.

У першій половині 20-х років ХХ на території Золотоніської округи діяло близько десятка сільськогосподарських комун, які вважались вищими формами виробничої кооперації. Ще у грудні 1922 році в містечку  Гельмязів на базі поміщицького маєтку Марії Терлецької була створена перша в районі сільськогосподарська  комуна «Іскра», яка об’єднувала 26 бідняцьких родин (51 дорослого і 30 дітей). Держава передала комуні  близько 157 десятин землі та націоналізованого парового млина. Також в користуванні комунарів було 3 жатки, 2 парових молотарки та 1 трактор. Це була показова комуна, яка спеціалізувалась на вирощуванні сортового насіння та  розведенні породистих коней, корів і свиней, бо така спеціалізація була в поміщицькій економії. У травні 1924 року за її прикладом в Гельмязові була створена ще одна комуна – «Зірка», яка також об’єднала певну частину сільських пролетарів. Проте, така форма кооперації себе не виправдала і згодом більшовицькій владі довелося від неї відмовитися.  

 Варто зазначити, що під час Української революції 1917–1921 років лівобережна частина Подніпров’я, зокрема, Золотоніщина, Переяславщина, Чорнобаївщина були охоплені  потужним антибільшовицьким рухом. Після поразки цієї революції  ще довго у всіх на слуху були прізвища повстанських отаманів Савченка-Нагірного, Левченка, Келеберди, Корнієнка, Чорного (Куреди) та інших. Та й про Вільне українське козацтво, яке діяло на території нашого краю, селяни  не забували. Тому більшість з них досить насторожено або вороже ставились до більшовицької влади і її заходів. Тим паче, що більшовики постійно намагались вносити розкол в селянське середовище, налаштовуючи біднішу частину населення проти багатшої (куркулів). З цією метою ще на початку 20-х років більшовики почали створювати Комітети незаможних селян (КНС), які фактично представляли радянську владу на місцевому та районному рівнях. Здебільшого до КНС входили безземельні та малоземельні селяни, а також наймити і середняки. Декретом ВУЦВК від 5 грудня 1923 року «Про пільги, права і обов’язки незаможних селян» було підтверджено статус КНС як організацій державного значення. Такі організації діяли в більшості сіл і селищ Золотоніської округи.

У фондах Державного архіву Черкаської області зберігаються відомості про персональний склад і діяльність КНС на території Золотоніської округи.  Багато цікавих відомостей про роботу членів КНС міститься й на сторінках радянської преси. Наприклад, в газеті «Вісти ВУЦВК» від 03.07.1925 року було вміщено замітку  про комсомолку і члена КНС Галю Сидорцівну, яка походила з багатодітної бідняцької родини, де було  7 дітей. У 1925 дівчина навчалась в м. Золотоноші на педкурсах і увесь вільний час присвячувала громадській роботі: «Зімою, в латаній овечій свитинці, в драних ботинках, в підбитій вітром хустинці, ходила тов. Галя по селах на громадську роботу, комсомолилась в цій роботі, вкладала всю свою силу в молоде будівництво... Ноги мокрі, жорстокий вітер обгортає пекучим холодом, хочеться їсти, а йде, працює, несе червоний вогник знання в темні селянські хати... На весні захворіли легені, кахикає, але немає в неї ні плачу, ні ниття», –  розповідала газета. Суть же цієї публікації зводилась до того, що коли Галя тяжко захворіла, то місцева партійна організація відмовилась направити її на курортне лікування. Подальша доля цієї дівчини не відома.

  А газета «Більшовик Полтавщини» повідомляла, що на 1 листопада  1924 року на Полтавщині нараховувалось  93 853 членів КНС, серед яких 87% складала сільська біднота, 11% –  середняки і  2% – інтелігенція.

Ще однією формою залучення до співпраці місцевого населення, насамперед, молоді,  стали Товариства авіації і повітроплавання України та Криму (ТАПУК).  Якщо вірити газеті «Більшовик Полтавщини», то вже в 1924 році в Золотоноші діяли 23 осередки ТАПУКа і  42 осередки в районах округи, які нараховували 825 членів. Скоріше за все, у селах ці осередки створювались як супутні організації ВЛКСМ, а тому займались не стільки статутною, як  політичною роботою. Саме в цей час більшовицька влада розпочала наступ на релігію та церковні організації, де молодь відігравала провідну  роль.

Окремий прошарок населення, але досить незначний, складали комуністи і  комсомольці, які на початку 20-х років не мали реального впливу і авторитету серед селянства. Це підтвердили і перевибори сільських рад, які пройшли на Полтавщині восени 1924 року. Інформуючи про результати цих виборів, газета «Більшовик Полтавщини» писала, що на Полтавщині з 1066 сільрад вибори пройшли у 422-х. З 12409 обраних членів сільрад (депутатів),  комуністи і комсомольці складали близько 14% (1744 осіб), а члени КНС – понад 52% (6553 осіб). Решта були колишні червоноармійці, жінки та середняки. Наприклад, у Прилуцькій окрузі серед 3600 обраних  членів сільрад, було лише 159 комуністів і 192 кандидатів КП(б)У, 231 комсомолець, 2137 членів КНС та 512 жінок. Подібна ситуація була і в інших сільських округах.

Що ж до результатів перевиборів в Золотоніській окрузі, то газета зазначила, що  тут було обрано 3400 членів сільрад, а активність виборців становила від 40 до 50 відсотків. При цьому газета нічого не повідомила про  партійний та соціальний  склад депутатського корпусу, напевне, через те, що для більшовиків та їхніх найближчих союзників ті вибори виявились провальними. Навіть попри те, що багато заможних землевласників та противників радянської влади були позбавлені права голосу й не брали участі у виборах, а подекуди відкрито саботували ці вибори...

Ось в таких умовах проходила адміністративно-територіальна реформа і створення нових районів на території нашого краю. Звичайно, думки простого населення про доцільність такої реформи і її можливі наслідки ніхто не запитував. Та й саме населення, схоже, мало переймалося такими проблемами – вистачало своїх. Можливо, через це вже 15 червня 1925 року ВУЦВК виніс постанову про ліквідацію Золотоніської округи та віднесення її районів до Черкаського, Київського і Прилуцького округів. Однією з причин ухвалення такого рішення була погана керованість суспільно-політичними і економічними процесами на території округи. Особливо це відчувалось щодо Переяславського району, який був віддалений від окружного центру м. Золотоноші майже на 70 верст й історично  тяжів до київського економічного району. Та й місто Золотоноша суттєво поступалось Переяславу як за кількістю населення, так і за інфраструктурою.

Крім того, Золотоніська округа посідала останнє місце в Полтавській губернії за рівнем кооперації населення. На 1 жовтня 1924 року тут діяло 95 споживчих товариств, більшість з яких відносилась до Золотоніської райспоживспілки, 93 сільськогосподарських і кредитних товариства, 15 кустарно-промислових тощо. Втім, за  даними Полтавського Губсельбанку, в 1924 році кооперацією було охоплено лише 2,94% населення округи, тоді як у Красноградській окрузі цей показник складав 24,8%. У 1924 році Золотоніська округа також посідала одне з найнижчих місць за рівнем мобілізації податків, виконавши планове завдання лише на 55% від річного завдання.

Серед позитивних досягнень керівництва Золотоніської округи варто відзначити той факт, що воно приділяло велику увагу дорожньому будівництву. У 1923–1924 роках на ці потреби  окружний виконком спрямував 21% свого бюджету. Зокрема, за ці кошти було збудовано жовнинський міст через Сулу, який обійшовся у 120 тис. крб. Також за ініціативою окружного земельного управління у 1924 році було розпочато меліоративні роботи на околиці міста Золотоноші в заплаві річки Золотоношки, що дозволило вивільнити значну частину заболочених угідь для випасів та сінокосів. Тоді ж було розпочато будівництво районної електростанції на 11 тисяч вольт, яка  незабаром почала обслуговувати місто Золотоноша, його підприємства та навколишні села.

До цього варто додати, що у 1923–1924 роках відповідальним секретарем Золотоніського окружного комітету КП(б)У був Аполлон Дмитрович Блеєр (1896–1937), а головою виконавчого комітету Золотоніської окружної ради – Варфоломій Михайлович Крих (1889–1937). Останній був переведений до м. Золотоноші в листопаді 1923 року  з Ромен, де працював заступником голови Роменського окружного виконкому. Звичайно, що за такий короткий час перебування на керівних посадах вони не багато встигли зробити для соціально-економічного та культурного розвитку нашого краю, зокрема міста Золотоноші. Тим більше, що більшість ключових рішень увалювались партійно-радянськими органами у Полтаві, Харкові та в Москві, а вони були всього лише виконавцями цих рішень. Але більшовицькій системі, безперечно, були потрібні такі кадри, тому вона й далі використовувала їхній потенціал, щоправда, до певного часу.

 Відомо, що після розформування Золотоніської округи В.М.Крих працював головою виконавчого комітету  Шевченківської (Черкаської) окружної ради, потім – головою виконкому Мелітопольської і Вінницької окружних рад. У 1934–1936 роках він уже був директором Харківського обласного цукротресту, а з  жовтня 1936 по  серпень 1937 року – народним комісаром радгоспів Української РСР. 13 серпня 1937 р. В.М. Крих був заарештований за звинуваченням у контрреволюційних злочинах і Військовою колегією Верховного Суду СРСР засуджений до вищої міри покарання. 24 жовтня 1937 р. розстріляний у м. Києві. 15 липня того року, як «ворог народу», був розстріляний і  А.Д. Блеєр...

Варто зазначити, що історія Золотоніської округи та міста Золотоноші часів непу досі залишається малодослідженою. Тому цю роботу варто продовжувати і далі із залученням нових джерел та матеріалів, які місять багато цікавих фактів з історії  нашого краю.

Віктор Козоріз, краєзнавець, член НСКУ,

с. Великий Хутір

             Публікація в журналі «Всесвіт» про будівництво золотоніської електростанції, 1925 рік, №18.

« повернутися