Олександра Максимівна Шулежко - Праведниця народів світу

Дата: 21.12.2021 10:19
Кількість переглядів: 60

14 травня 2021 року ми вперше відзначаємо День пам’яті українців, які рятували євреїв під час Другої Світової війни. Таку дату офіційно визнано Верховною Радою України в лютому цього року.

Праведниками називають представників інших народів, які ризикуючи власним життям, рятували євреїв у часи Другої Світової війни та Голокосту.

Україна є четвертою країною у світі за кількістю праведників: 2 659 українців отримали титул «Праведника народів світу» від ізраїльського національного меморіалу Катастрофи (Голокосту) та Героїзму. Втім, насправді, українців, що рятували євреїв було значно більше. Нажаль, багато історій лишаються невідомими, адже радянська влада замовчувала факт Голокосту.

Серед українців - «Праведників народів світу» – 57 наших земляків, уродженців сучасної Черкаської області. В умовах нацистської окупації вони виявили найкращі людські якості та, часто ризикуючи власним життям, рятували від неминучої загибелі переслідуваних євреїв, дорослих та дітей.

У центрі міста Черкаси встановлено меморіальну дошку, що нагадує жителям міста про важку долю та великий подвиг жінки та матері, «Праведниці народів світу» Олександри Максимівни Шулежко. І дуже символічним є те, що вперше вшановуємо «Праведників народів світу» саме напередодні річниці народження цієї людини, яка особистим прикладом довела, що чужих дітей не існує, як і не існує чужого горя. Бо війна - це спільне лихо.

Велике і трагічне життя прожила черкащанка Олександра Максимівна Шулежко, перш ніж багатьом її землякам стали відомі подробиці її подвигу. Були в її житті й робота медсестрою, і репресії чоловіка, православного священика, і важке життя з двома маленькими дітьми під час окупації Черкас німцями. Олександрі Максимівні вдалося відкрити в місті притулок і врятувати від смерті та голоду понад сотню сиріт.

Народилась Олександра Максимівна (дівоче прізвище – Шелудько) 15 травня 1903 року в с.Михайлівка (Драбівський район Черкаської області) у заможній селянській родині. Батьки жили на хуторі, мали землю, на якій працювали усією великою родиною. Усім дітям, яких було семеро, батьки дали освіту. Після закінчення земської гімназії вона у 18 років вийшла заміж за Федора Васильовича Шулежка, який родом був із бідної селянської сім’ї. За освітою він був адвокатом, але полишивши юридичну практику, прийняв сан священика Української автокефальної православної церкви (УАПЦ). Подружжя переїхало в село Леськи, що поблизу Черкас. У 1923 р. та у 1926 р. у них народились сини – Вадим і Костянтин (помер шестирічним річним), а у 1934 р. та у 1937р. – доньки Алла і Лариса.

Війна застала Олександру Шулежко в Черкасах, де вона працювала вихователькою дитячого садка №4. ЇЇ єдиний син Вадим, що саме перед війною навчався у Черкаському педагогічному училищі, пішов добровольцем на фронт. Про його загибель сина у 1942 року під Ленінградом за два дні до свого 19-ти річчя мати дізналася вже після війни, влітку 1955 року.

Олександра Максимівна не змогла евакуюватись з двома маленьким дітьми і їй довелося залишитись в Черкасах. А 22 серпня 1941 року ворог увірвався в місто.

Німецькі окупанти, здійснюючи каральні заходи, розстрілювали й вішали інколи цілі сім’ї. Безпритульних дітей ставало дедалі більше. І от якось ідучи вулицею, Олександра Максимівна побачила малюка біля тіла вбитої молодої жінки. Вона забрала дитину до себе додому. І це стало тим останнім поштовхом, що зміцнило її у рішенні діяти, рятувати цих беззахисних дітей, яких викинула на вулицю, на вірну загибель війна. Вона наважилась піти до міської Управи з проханням дозволити відкрити дитячий притулок. Їй вдалося здобути дозвіл на відкриття притулку, але ніякої допомоги з боку нової влади їй не пообіцяли, та вона на це й не розраховувала. Олександра Максимівна зібрала біля себе однодумців. Її надійними помічниками стали Іван Михайлович Кушнір та його донька Мотря Іванівна. Вихователями стали Марія Панасівна Мирець та Павло Іванович Алфьоров. Про зарплатню мова не йшла: усі розуміли, що головне – врятувати дітей.

У місті стало відомо про відкриття притулку, та ще й у місцевій газеті була вміщена об’ява, що тут приймають дітей-сиріт і безпритульних. Дітей ставало дедалі більше. Особливо їх побільшало після великих масових розстрілів євреїв. Олександра Максимівна знала, що за переховування євреїв та циган або допомогу їм німецька влада оголосила розстріл, та це не спинило ні її, ні її помічників. Ризикуючи не тільки власним життям, але й життям своїх маленьких доньок вона пішла на цей крок за велінням материнського серця. Вона записала таких дітей під різними вигаданими прізвищами та національностями. І за увесь час існування притулку ніхто з вихованців, навіть найменших, не проговорився, не видав цієї таємниці.

Але ця історія не мала гарного завершення. Після визволення Черкас радянська влада записала Олександру Шулежко у зрадниці і відібрала у неї врятованих дітей.

Післявоєнне життя Олександри Максимівни було важким, та як згадували її доньки, вона ніколи і ні на що не нарікала, ніколи не впадала у відчай.

Вийшовши на пенсію у 1963 році, Олександра Шулежко переїхала до доньки Лариси у місто Київ. У 1968 році їй було вручено партизанський квиток, а у 1988 році – нагороджено орденом Вітчизняної війни ІІ ступеню.

Олександра Максимівна померла 25 лютого 1994 року, проживжи 90 років, похована у Києві. За два дні до смерті їй присвоєно почесне звання Праведника народів світу.

11 червня 1996 року Міжнародна організація жертв фашизму (Яд Вашем, Ізраїль) присвоїла Олександрі Шулежко почесне звання Праведник народів світу. Її ім’я також викарбовано на Стіні Пам’яті Алеї Праведників народів Світу.

Подвиги праведників – це історії, сповнені відваги і героїзму. Життя їх є прикладом великої самопожертви. Пам'ятаймо.

Інформація до публікації - з відкритих джерел мережі Інтернет.

Фотодокументи (чорно-білі та кольорові фотопозитиви), надані директором Черкаської недільної єврейської школи, членом Черкаської міської громадської організації "Об'єднана єврейська громада" Шапіро Тамілою Абрамівною з особистого фонду Олександри Максимівна Шулежко, описано працівниками держархіву області у 2018 році.

__________

1. Олександра Максимівна Шулежко


__________

2. О. М. Шулежко з вихованцями дитячого садку № 4. Черкаси, кінець1930-х рр.


__________

3. О. М. Шулежко з групою вихованців дитячого садку № 4. Черкаси, кінець 1930-х рр.


__________

4. О. М. Шулежко (справа) з дочками Ларисою (меньша) та Аллою та вчителем вишивання та вихователькою Поліною Євтихіївною. Черкаси, 1942 р.


__________

5. Посвідчення особи О. М. Шулежко (ксерокопія) Черкаси, 1943 р.


__________

6. Посвідчення особи О. М. Шулежко (ксерокопія) Черкаси, 1943 р.


__________

7. Партизанський квиток О. М. Шулежко. 1968 р.


__________

8. Орденська книжка до Ордена Відчизняної війни II cт. О. М. Шулежко. 1985 р.


__________

9. Грамота Товариства єврейської культури України про присвоєння звання «праведник народів світу». 1994 р.


___________

10. Диплом Праведника народів світу О. М. Шулежко (ксерокопія). 1996 р.


__________

11. Колишній вихованець дитячого притулку Володимир Пінкусович вказує на ім’я О. М. Шулежко на Стіні Праведників народів світу в Ієрусалимі. 1998 р.



12. Колишній вихованець дитячого притулку Володимир Пінкусович вказує на ім’я О. М. Шулежко на Стіні Праведників народів світу в Ієрусалимі. 1998 р.



« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь