Ірина Тернова: "Дев’ятий місяць війни: ми надійно тримаємо аграрний фронт. І не тільки"

Дата: 21.11.2022 12:09
Кількість переглядів: 48

268 день війни, 268 днів опору і незламності українського народу та наших золотонісців зокрема. Здобутки і втрати, перемоги та поразки, піднесення та розчарування. Сьогодні хочемо розповісти про те, яким цей період був для Золотоніщини, як кожен із золотонісців долучився до наближення нашої спільної перемоги. Це, насамперед, військовослужбовці, волонтери, що допомагають не лише фронту, а й переселенцям. Проте, мабуть, найважче доводиться нашим аграріям, які попри всілякі виклики зуміли зібрати врожай, досягти найвищої в області врожайності зернових і вдосталь забезпечити район продовольством. Як у важкий воєнний рік молодій очільниці Золотоніської районної військової адміністрації Ірині Терновій вдалося згуртувати аграріїв, освітян, медиків, комунальників і спрямувати роботу кожного підрозділу на досягнення єдиної мети – Перемоги України у повномасштабному протистоянні українського народу. Про це – в інтерв’ю з начальницею Золотоніської РВА Іриною Терновою.

- Ірино Володимирівно, у квітні 2021 року Ви були призначені на посаду очільниці районної державної адміністрації. За 10 місяців, у лютому 2022-го, Ви взяли до рук штурвал військової адміністрації. Якими були перші дні лютого-березня, адже керувати районом в умовах війни – цьому не вчили у жодному вузі?

— Військові адміністрації створені для виконання функцій в галузі оборони, захисту і цивільних процесів. Приховувати не буду: у перші дні не знала, як вибудувати свою роботу, що поставити пріоритетним, коли одна галузь важливіша іншої. Пригадую, через часті нічні тривоги і цілодобову зайнятість уже важко було зорієнтуватися, яка частина доби за вікном. Справлятися допомагають люди – керівники і пересічні мешканці. Ті, хто попри власний біль і негаразди, щодня невпинно і вперто виходить в поле, пече пиріжки, готує тушкованки, згуртовує волонтерів, донатить на потреби ЗСУ. Наші золотонісці одержимі наближенням Перемоги! Чи можу я здатися чи спасувати?!

- У березні Ви звернулися до жителів Золотоніщини: «Обробляйте, сійте, саджайте! Допомагайте один одному посівним та посадковим матеріалом, насінням овочів та розсадою. Це важливо для забезпечення продовольчої безпеки держави, наших Збройних сил та вимушених переселенців». Вас почули?

- Звісно. Найпершими відгукнулися мешканці Зорівської громади разом з очільницею Галиною Галушко. Під реалізацію проєкту «Сади перемоги» знайшли і передали понад 6 га земель. Найбільші площі засадили картоплею. Решту – квасолею, цибулею, огірками. Під «Сади Перемоги» використали усі вільні ділянки біля шкіл і садочків громади, а також ділянки, які не в змозі обробляти місцеві жителі. Вирощеного врожаю вистачить для харчування дітей у садочку і школі, а також для потреб переселенців, яких у громаді понад 200 осіб. Челендж підхопили мешканці Новодмитрівської громади. У Золотоніській громаді долучилися освітяни Крупського старостату, переселенці з Кропивни.

- Забезпечення наших захисників – першочергове завдання для всіх. Які ресурси знадобилися, окрім продовольчих потреб?

- Керівництво обласної військової адміністрації ставить перед нами завдання у забезпеченні технікою наших захисників. За 8 місяців для потреб армії сільськогосподарські підприємства району передали 147 транспортних засобів: 95 вантажівок, 11легкових авто, 21 причіп, 3 автоцистерни, 4 паливоцистерни, кран та навантажувач.

 

- Ви очолили Золотоніщину у постдецентралізаційний період. Як доводиться комунікувати з головами 11 територіальних громад єдиного району лівобережжя Черкащини, з керівниками сільгосптовариств та фермерських господарств Драбівщини і Чорнобаївщини?

- Співпраця з усіма територіальними громадами налагоджена і в плані оборонної роботи, і в плані підготовки до опалювального періоду, і щодо відновлення навчального процесу. Зазвичай, зустрічі з головами ОТГ відбуваються 2-3 рази на місяць, навесні це було набагато частіше, бо треба було налагоджувати оборонні процеси. Дійсно, коли взяла до рук кермо об’єднаного Золотоніського району, на перших порах було важкувато.

Особливо прокладати місточки на Драбівщині і Чорнобаївщині, де люди зі своєю життєвою специфікою, власним устроєм керування, до якого вони звикли, характерами. Для них я – нова людина. Багато-хто спочатку ставився з недовірою, як до чергового транзитного керівника. Це тривало протягом пів року. Але перші дні війни - як лакмусовий папірець: очільники громад першими запропонували свою допомогу. У районі очолюють громади 4 жінки – Галина Галушко – Зорівська ОТГ, Світлана Орел – Драбівська, Наталія Сьомак - в. о. голови Золотоніської громади, Ніна Шинкаренко - голова Великохутірської громади, яка наразі склала свої повноваження за станом здоров’я, а відтепер Надія Грицаченко – секретар сільської ради. Саме ці жінки на початку війни показали свою тверду позицію, підтримали мене по-жіночому і самі потім на мене орієнтувалися. Одна з них згодом сказала: «От як наша голова (району) робить, так і ми будемо». Це було приємно і водночас відповідально: за мною люди, котрі на мене орієнтуються, значить - тільки вперед. Щодо чоловічого колективу очільників громад – це опора і підтримка, це надійність і розуміння, яке прийшло з часом, десь місяців за 7-8, коли організували спільно ряд заходів, вирішили не одну сотню проблем. Тільки тоді мене сприйняли, стали дослухатися і радитися. Зізнаюся, голова Чорнобаївської селищної громади Сергій Любивий став для мене людиною, з якою можна було порадитися, проконсультуватися, «поплакатися»… Він – чиновник з багатющим досвідом, працював пліч-о-пліч із Петром Душейком, керівник, що пройшов усі етапи державотворення. Часто підказує, радить і критикує. Заслужено. Ну і звичайно колосальна підтримка народного депутата України Віталія Войцехівського – посадовця з багаторічним досвідом управлінця.

Коли вперше відвідала Чорнобаївщину, мене там прямо запитали: «А Ви до нас надовго? Бо ми думали, що будете тільки на благо Золотоноші працювати». Тож вибудувала свій робочий графік так, аби побільше ознайомитися з устроєм усіх сіл Чорнобаївщини та Драбівщини, у яких ніколи не була, про які не знала. Тепер люди пізнають, звертаються особисто, діляться проблемами. Приємно, що знають і відкрито кажуть про наболіле. Пенсіонери, люди старшого віку порівнюють мене зі своєю землячкою Катериною Полатайло. Це приємно, що мою роботу оцінюють на рівні Катерини Олексіївни. Я дуже ціную те, що під час нарад з головами ОТГ немає поділу на вищі-нижчі титули, ми на одному рівні. Коли прийшла біда у наш дім, кожен з нас взяв на плечі важку ношу: військові, внутрішньо переміщені, соціально незахищені, родини загиблих.

Дуже болісно сприймала на початку війни шквал несправедливої критики від всезнаючих експертів, що поширювали чутки про голодних військових. Господарники давали олію, борошно – на пиріжки, м’ясо – на тушкованки, курятину і свинину – кухарі готували перші-другі страви. У нас цей процес попри всілякі складнощі був відшліфований. Громади забезпечували військових пиріжками, зразами, що їх готували жінки з 24-ої години ночі до 5-ої ранку, аби до сніданку наші воїни мали теплу і свіжу їжу. Жодна громада не відмовила! Оце показник командної роботи! Нещодавно три громади зібрали понад 10 тонн с/г продукції на підтримку трудового колективу Харківського державного авіаційного виробничого підприємства.

Авіатори передали подяку. Це нагорода усіх золотонісців, яких я уособлюю.

Хтось в’яже шкарпетки, хтось готує сухі борщі, хтось шиє розгрузки і підсумки – усі разом ми наближаємо нашу Перемогу! У нас кожен господарник спрямовує власні кошти на потреби Збройних Сил. Олексій Васильченко із СТОВ «Маяк» передав військовим 16 автомобілів. «Кернел», «Придніпровський край» теж закупили техніку. Чорнобаївська громада зібрала 190 тисяч гривень і придбала авто для свого земляка на фронт. Це їхнє бачення, я не втручаюся у їхню діяльність. Можу лише підказати якому підрозділу нагальніше технічне забезпечення.

- Як військова адміністрація опікується родинами військових?

- Кожна громада прийняла власну програму підтримки. Одні виплачують 5 тисяч гривень, інші забезпечують дровами, ще дехто допомагає продуктами. Якщо військовослужбовець мобілізований з господарства, то керівництво підтримує його родину чи продуктовими наборами, чи засобами соціальних потреб. Якщо є особисті звернення громадян, вирішуємо в індивідуальному порядку: працевлаштування, влаштування дитини у садочок чи школу, на лікування тощо.

Родини загиблих – особлива категорія для мене. Кожного захисника, який повернувся на щиті, ми провели з почестями. Важко морально в один день прощатися з трьома нашими воїнами. Але це - мій обов’язок перед ними, перед їх рідними. Я не можу зрадити пам’яті полеглих і доручити участь у похоронах своїм заступникам. Сама собі не зможу пробачити.

Я – мати дорослого сина мушу бути фізично поряд з матір’ю, яка вже ніколи не обійме свого сина…

Це моя позиція, моє особисте рішення, від якого не відмовлюся, хай би там що! У ту мить важко зібратися з думками і несила дивитися в очі матерям та овдовілим дружинам, котрі втратили найдорожче. Боляче усвідомлювати, що їхні діти змалку посиротіли. Ще боляче свердлить мозок думка про тих ненароджених нащадків наших мужніх воїнів, яким ніколи не судилося прийти у цей світ, стати продовжувачами славного козацького роду. Клубок болю і розпуки здавлює горло, не можу віднайти сил, щоб сказати прощальне слово. Людське горе - не час для красномовства, це час прощання з рідною людиною, яку забрала росія.

- Які виклики стоять перед Вами наразі, адже надскладні погодні умови у вересні не дозволили вчасно зібрати урожай соняшника та кукурудзи, а це 89,5 тисяч га та 46,4 тис. га відповідно? Чи захищені товаровиробники району?

— У Золотоніському районі, що об’єднує Чорнобаївщину і Драбівщину, налічується 326 сільськогосподарських підприємств, із них 176 фермерських господарств. Хочу уклінно подякувати керівникам, які мають найвищі показники врожайності. До речі, Золотоніський район займає перше місце по області із середньою урожайність 57,1 ц/га (по області 53,7 ц/га). Врожайність ранніх зернових у порівнянні з минулим роком доволі втішна.

Господарникам цьогоріч дуже складно. Але вони засіялися, зібрали врожай.

Мобілізація спеціалістів, вилучення техніки на потреби армії, висока ціна на пальне, посівний матеріал, гербіциди, надскладні погодні умови, а ще на додачу велика проблема з реалізацією вирощеної продукції, яка залишається ще з минулого року – усе це в комплексі наклалося на наших господарників. Але спілкуючись з керівниками товариств, жоден не сказав: «Та хай воно згниє!» У людей велике розуміння того, що вони повинні підтримувати Збройні сили, що наше зерно йде на експорт, що треба забезпечувати мешканців деокупованих територій.

Ми надійно тримаємо аграрний фронт і сподіваємося, що весняно-польові роботи проходитимуть під мирним небом. Нині націлюємо аграріїв брати участь у державних програмах підтримки. Сподіваюся, що спільними зусиллями районної та обласної військових адміністрацій, допомозі держави та залученню іноземних партнерів наш аграрний сектор зможе вийти на кращий рівень.

Цьогоріч у районі засіяли 0,6 тисяч гектарів гречки. Це вперше за останнє десятиріччя. Посіяли не лише великі товариства, а й фермери. Взагалі, весняна кампанія-2022 року особлива тим, що аграрники ефективно використали посівні площі: засіяли найзатребуваніші культури та заклали овочеву базу.

- Ірино Володимирівно, наразі маємо проблеми з енергопостачанням. ПАТ «Черкасиобленерго» ввело графіки планових відключень, у які вплітаються непередбачені аварійні знеструмлення. Які варіанти ви напрацювали з керівниками товариств, що мають молочно-товарні ферми?

- Згодна, це дійсно проблема для всіх. Ми відчули збурення серед населення. Разом з очільником Золотоніських енергетичних мереж Олександром Середою дійшли спільної думки, що погодинні відключення повинні діяти повсюди і всі повинні бути в рівних умовах. Ми розробили графіки знеструмлення, які опубліковані на усіх ресурсах. Гадаю, кожен керівник повинен оптимізувати і перелаштувати роботу колективу так, як це свого часу зробили освітяни.

Кожен з нас мусить підлаштуватися під графіки і не забувати, що у нас війна.

І ці незручності у нас тимчасові. Якщо вам важко і не вмикається зранку кавоварка, то подумайте про людей Миколаївщини, Харківщини, Херсонщини, які місяцями жили в окупації – без води, світла, тепла. Давайте навчимося кожен для себе передбачати різні варіанти розвитку подій. Так і керівники товариств. Вони для тваринницьких ферм своєчасно закупили потужні генератори і тепер уникли складнощів.

- Третя неділя листопада – день працівників сільського господарства. З якими словами Ви б хотіли звернутися до людей, хто надійно тримає продовольчий фронт, забезпечує продуктами фронт і тил?

- Спочатку хочу низько вклонитися кожному із сільських трударів, які незважаючи на здорожчання паливно-мастильних матеріалів, посівного матеріалу, гербіцидів, добрив, досягли високих показників, які працювали попри втому, замінивши своїх мобілізованих колег. Шана і подяка всім, хто у цей важкий воєнний час забезпечує стабільність агропромислового комплексу - хліборобам, механізаторам, агрономам, тваринникам, майстрам овочівництва та садівництва – всім, чиє життя невід’ємно пов’язане із сільськогосподарським виробництвом. Щиро дякую кожному з вас за любов до землі, мудрість і витримку. Зичу вам і вашим родинам міцного здоров’я, благополуччя, злагоди, гарної погоди і наснаги на нові звершення. Хай не знають втоми ваші натруджені руки, нехай щедрою буде ваша життєва нива, а труди ваші й надалі збагачують Україну та прославляють наш хлібородний Золотоніський район! Пишаюся вами і горда, що мені випала честь працювати разом з вами.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь