Золотоніська районна державна адміністрація
Черкаська область
gov.ua Державні сайти України
  Пошук

«Війна показала істинне обличчя кожного»

Дата: 21.04.2022 16:37
Кількість переглядів: 785

20 квітня минув рік, відколи розпорядженням Президента України Володимира ЗЕЛЕНСЬКОГО головою Золотоніської районної державної адміністрації Черкаської області призначено Ірину Володимирівну Тернову. І якщо у мирний час на адресу очільника держави лунало чимало докорів за не завжди продуманий підбір кадрів, то час показав, що рішення стосовно керівника Золотоніщини було абсолютно правильним. Підтвердження цьому – високий професіоналізм, чудові організаторські здібності, патріотизм  і активна громадянська позиція Ірини Володимирівни, її вміння успішно діяти у надзвичайних ситуаціях. Ці якості особливо яскраво  проявилися протягом останніх двох місяців, коли на її тендітні жіночі плечі лягла нелегка ноша – очолювати районну військову адміністрацію. І робить це вона успішно, тож нещодавно за чесне і добросовісне виконання важливих завдань в інтересах України наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України  Ірину Тернову нагороджено медаллю «ЗА ОСОБЛИВУ СЛУЖБУ ІІІ СТУПЕНЯ».

Це вже третє інтерв’ю нашої газети з очільницею Золотоніщини і, звісно, цього разу основна тема розмови – російсько-українська війна…

 

-  Ірино Володимирівно, скільки ночей за останні 2 місяці Ви проспали, не прокидаючись?

  • Жодної. Перші тижні взагалі працювала в режимі нон-стоп, зараз уже все увійшло в звичну колію. Раніше і вдень, і вночі записувала особисті відеозвернення до золотонісців, де, отримавши відповідний сигнал з Черкаської обласної військової адміністрації, попереджала їх про повітряні тривоги чи їх відбій, зараз це роблю у текстовому форматі. І навіть якщо зараз все порівняно спокійно, саме вночі знаходжу час, щоб у соціальних мережах реагувати на численні запитання, скарги, пропозиції, які надсилають  мені мої земляки. Так що відсипатися буду після Перемоги…

-  Багато хто з нас розслабився, вже на повідомлення про повітряні тривоги не надто реагує…

  • І даремно, їх не варто ігнорувати, слід знайти безпечне місце, і це не обов’язково має бути спеціальне укриття чи підвал. Ми тут, на відміну від жителів регіонів, які пережили страхіття рашистської окупації, як то кажуть, не бачили смаленого вовка. Я це особливо зрозуміла, спілкуючись із жителями Київщини, де нещодавно побувала з гуманітарною місією.

 -  Розкажіть, будь ласка, про цю поїздку детальніше.

  • Взагалі я планувала побувати в Ірпені, я добре знаю це місто, бо там навчається мій син (до речі, він мав повертатися на навчання 26 лютого, але війна перекреслила ці плани). Проте дізналася, що є регіони Київщини, які набагато більше потребують допомоги. Так наш шлях проліг до Бородянки. За допомогою небайдужих людей, очільників територіальних громад району ми, дізнавшись про реальні потреби тамтешніх мешканців, завантажили 2 буси по 2,5 т вантажу. Це були ковдри, подушки, дитячий одяг, посуд, вода, продукти довготривалого зберігання тощо. Ми їхали колоною, із супроводом, і побачене на Київщині назавжди закарбувалося в моїй пам?’яті. Я ніколи не забуду розбиту ворожу техніку обабіч доріг,  картини страшних руйнувань; на власні очі бачила зруйновану хатину, від якої залишився лише комин – ніби з підручника історії Другої світової війни… В селі Нова Буда Бучанського  району поспілкувалася  із жіночкою у чорній хустині – волонтеркою, чоловіка якої, теж волонтера, рашисти застрелили на її очах. Почувши її історію, я заплакала – вдруге за місяці війни… Вразили мене і подружжя похилого віку, які втратили все, але раділи дощу по озимині, адже є надія на дорідний урожай. Бачила я,  як молода сім’я забиває целофаном вибиті вікна й двері, у дворі бавляться їх діти, а на клумбах цвітуть перші весняні квіти... А ще я помітила, що там, де ми проїжджали, нове асфальтне покриття, збудоване в рамках президентської програми «Велике будівництво», витримало навіть навалу танків загарбників, пошкоджень  практично немає. Ця поїздка переконала мене в тому, що ми – сильна нація, що ми все витримаємо і вистоїмо, і все буде добре.

-  Наскільки змінилося Ваше уявлення про людей до і після 24 лютого?

  • Війна показала істинне обличчя кожного. Я розчарувалася у деяких людях  з мого близького оточення, вони не виправдали моїх сподівань. Водночас люди, яких я вважала своїми недругами, часто самі приходили, телефонували, пропонували допомогу. Завдяки їм формувалися гуманітарні вантажі, купувалося військове спорядження, було організоване харчування військових… Особливо мені приємно, що очолюваний мною колектив райдержадміністрації – від заступників і до водіїв – заявили, що залишаються зі мною до кінця.

-  Чи є благодійники, кого  варто було б відзначити найбільше?

  • Це зробити дуже складно, адже їх багато, і з часом ми назвемо їх усіх й кожному подякуємо. Водночас хотіла б відзначити засновника СТОВ «Агроко» Ігоря Потапенка,  Почесного голову асоціації «Незалежне об‘єднання сільськогосподарських підприємств Чорнобаївського району» Петра Душейка, генерального директора ПП «Імперіал плюс» Андрія Панова, директора СТОВ «Агрофірма «Маяк» Олексія Васильченка, ДП «Златодар», Золотоніське лісове господарство, керівників фермерських господарств, профспілкові організації. Особлива вдячність – очільникам територіальних громад Золотоніщини – за розуміння, підтримку, єдність.

-  Тобто, незалежно від політичних уподобань, переважна більшість золотонісців об’єдналися заради перемоги над ворогом?

  • Сподіваюся, що так. Нам сьогодні потрібні не з’ясовування стосунків, хто на кого що сказав, не поливання один одного брудом  у соціальних мережах, а єдність і лише єдність заради спільної мети – перемоги над ненависним ворогом.

-  Як на Золотоніщині проходить посівна кампанія?

  • Посів ранніх зернових вже підходить до завершення. Наші сільгосппідприємства мають зробити все можливе, щоб забезпечити продовольством не лише жителів нашого регіону, а й областей, де сьогодні тривають бойові дії. І тому рекомендуємо не захоплюватися посівом лише певних культур заради прибутку, а й, крім вирощування пшениці чи соняшника, займатися овочівництвом, щоб було чим годувати і солдат на фронті, і жителів тих областей, які наразі несуть найбільший тягар війни. Водночас хочу нагадати одноосібникам, що закон про оподаткування землі ніхто не відміняв. І взагалі, сьогодні, як ніколи, особливо важливо працювати над наповненням бюджетів усіх рівнів, офіційно оформляти найманих працівників, ефективно використовувати наявні земельні ділянки, торгувати підакцизними товарами в межах чинного законодавства та ін.. Це все потрібно робити і  в мирний час, а у військовий – тим більше.

-  Ірино Володимирівно,  в умовах війни які районні програми призупинені, а які працюють?

  • Призупинено фактично всі програми, крім тих, виконання яких наближає нашу з вами перемогу. Маємо заощаджувати на всьому, на чому можна. Передусім фінансуються видатки на заробітну плату, енергоносії, частково – на придбання пального для військових цілей. В центрі уваги також – забезпечення нашого підростаючого покоління якісною освітою, медичне обслуговування населення тощо. Не варто забувати і про благоустрій, адже війна війною, але захаращувати наш спільний дім ми не маємо права.

-  Одним із викликів, які стоять перед владою району, є прийом і розміщення тимчасово переміщених осіб. Скільки таких людей на Золотоніщині?

  • Станом на 18 квітня в районі офіційно зареєстровано 16 тисяч переселенців з Київщини, Харківщини, Сумщини, Чернігівщини, Херсонщини. Понад 1500 з них вже повернулися до рідних домівок. Для решти ми намагаємося створити прийнятні умови для проживання, вивчаємо їх потреби, по можливості задовольняємо їх. Звісно, бувають і певні непорозуміння, адже люди приїхали різні. У громадах проводиться роз’яснювальна робота, розподіляється гуманітарна допомога. Ми маємо зробити все можливе, щоб люди, які через війну були вимушені покинути рідні домівки, почувалися якомога комфортніше.

-  Ірино Володимирівно, як Ви думаєте, чому, не зважаючи на всеохоплюючий патріотизм переважної більшості  українців, серед них знаходяться і зрадники, і колаборанти? 

  • Переконана: це не люди, це нелюди. Напевне, ними рухає передусім жага до наживи, заздрість. Вони не змогли реалізуватися у  довоєнний час або плекають у собі давні образи (комусь не дісталася якась посада, не отримали земельної ділянки і таке інше). Їм немає виправдання, і ставитися до них потрібно з усією суворістю законів воєнного часу – так само, як і до мародерів чи до тих, хто підторговує гуманітарною допомогою. Вважаю, що на державному рівні мають прийматися відповідні рішення стосовно майна апологетів «руського міра» ( і не лише їх, а й їх родичів), які зрадили свою Батьківщину, свій народ. На території нашого району знаходиться будинок, який належить сумнозвісному й одіозному  Володимиру Олійнику. Мені пропонували прийняти рішення стосовно розміщення у ньому переселенців, і я з цим згідна, але мусимо дочекатися відповідних розпоряджень центральної влади, щоб усе було по закону.

-  Що для Вас сьогодні в роботі є найскладнішим?

  • Найважче – проводжати в останню путь наших доблесних воїнів, які платять за наше мирне майбутнє  найдорожчу ціну – власне життя.  Я щиро співчуваю рідним і близьким загиблих, і кожна наша втрата гіркотою й болем відлунює у серцях кожного. Золотоніщина разом з усією Україною оплакує всіх, кого забрала ця війна. Ми з надією і гордістю віримо у Збройні Сили України, у складі яких – чимало наших земляків, віримо у нашу Перемогу.

-  Ірино Володимирівно, якби існувала Машина часу, яка б повернула Вас  у  минуле, чи погодилися б Ви обійняти цю посаду?

  • Однозначно так. Я людина, яка ніколи не здається і йде тільки  вперед. Все буде Україна! 

Дякую за розмову.

 

Спілкувалася Людмила ЛЯПКАЛО, газета "Світлий шлях"


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь