У Вознесенському дітей вчать шанувати героїв війни

   Щоб наші діти знали про Велику Вітчизняну війну, пам’ятали її жахливі наслідки і докладали усіх зусиль, аби не допустити повторення страшного минулого – велику виховну і патріотичну роботу повинна проводити школа, – вважає директор Вознесенської ЗОШ Алла Рідько. Саме тут створено одні з кращих у районі музейні кімнати народознавства та бойової слави, тут активно проводиться воєнно-пошукова робота, якою керує заслужений учитель України Володимир Миколайович Макаренко.

   30 серпня тут побувала делегація ЧОГО «Народна довіра Черкащини за підтримки Фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє» (EVZ).

   – Я сама випускниця школи, яку тепер очолюю, і ще в часи мого дитинства вознесенська шкільна кімната бойової слави була кращою у районі, – розповідає Алла Миколаївна. – Ми шануємо наших ветеранів, проводимо зустрічі з ними та учнями, пишемо книгу спогадів, пишаємося результатами роботи пошукової групи, учасники якої, не шкодуючи своїх сил і часу, працюють в архівах, налагоджують зв’язки із рідними учасників бойових дій. Нам хочеться зламати стереотип, що докладно про події Великої Вітчизняної війни знають тільки міські жителі, які мають змогу відвідувати великі державні музеї. Я переконана, що вся духовність і вікова пам’ять нашого народу зосереджена саме в селах.

 

Фашист побив дівчину за хребет з оселедця

   – Я ніколи не забуду зустрічі наших школярів із ветеранами, учасниками і свідками Великої Вітчизняної війни, – долучається до розмови вчитель української мови і літератури Володимир Макаренко. – Наша односельчанка, нині покійна Олександра Семенівна Ляскало чудово уміла володіти аудиторією, коли вона розповідала про війну, – діти і вчителі плакали! Вона згадувала, коли її, молоду, та подруг, голодних, виснажених фашистською каторгою, гнали з бараків на роботу, вона помітила на купі сміття хребет від оселедця і зуміла забрати його собі – така голодна була. Та німець побачив це і побив аж до втрати свідомості – сполосана фашистськими батогами спина потім боліла все життя. Олександра Семенівна розказувала, що й досі відчуває той запах оселедця.

   Нема вже на світі Марії Злидар, яка теж розповідала дітям вражаючі факти про війну, що не можна забути. А наша односельчанка Тетяна Кріпак зберегла і показувала школярам дерев’яні колодки, які зму-шували взувати на ноги на тяжких роботах в Австрії. Це робилося для того, щоб усі остарбайтери ходили в однаковому взутті, аби їхні ноги не росли і щоб не витрачати грошей на взуття різного розміру.

   – Для ветеранів дуже важлива пам’ять і увага, – висловлює свою думку Алла Рідько. – Це для них набагато важливіше, ніж кілограм гречки на 9 травня. Наші ветерани, зокрема голова Вознесенської первинної ветеранської організації Василь Іванович Радченко, – такі добрі, щедрі, гостинні, останнє віддадуть, аби їх тільки послухали, запросили на захід, якби їх не забували…

   – Дуже шкода, що наше суспільство ніби захворіло, люди не поважають досягнень своїх дідів і прадідів, не вчать історії, деякі діти не знають, коли почалася війна, – розмірковує Алла Миколаївна, – Але це не про наших учнів. Вознесенські діти знають основні віхи Великої Вітчизняної, знають воєнні пісні, ми вчимо їх патріотизму і гордості за свій народ. Так, історія іноді буває продажною, її переоцінюють, переосмислюють та інколи змінюють, але основні події, такі, як ІІ Світова війна, треба знати всім! До речі, кілька років тому у нас у школі побувала делегація з Німеччини. Оглянувши наші музейні кімнати, побувавши на наших святкових заходах з нагоди Дня перемоги, вони були дуже здивовані – у них такого виховання немає. Німці більш замкнуті, егоїстичні, вони не можуть порадіти за товариша, у нас з ними різний менталітет і різні погляди на життя. У нас у школі багато заходів робляться на ентузіазмі. У нас педагогічна діяльність – це і життя, і дозвілля, і робота, в яку ми вкладаємо душу. А у них все побудовано на фінансах, іде чітке розмежування: це для роботи, те – для громадськості, а інше – то приватна справа.

 

Гурток «Пошук»

   Пошукову роботу не вважає обов’язком, а скоріше справою честі, совісті і відновленням справедливості відомий на Золотоніщині і за її межами педагог Володимир Макаренко.

   Уже 28 років поспіль у Вознесенській ЗОШ працює гурток «Пошук» і триває пошукова робота з виявлення імен загиблих солдатів, які брали участь у визволені Вознесенського від німецько-фашистських загарбників. Завдяки наполегливості Володимира Миколайовича і клопіткій праці кількох поколінь пошуковців два роки тому було встановлено 15 імен із 58-ми осіб, похованих у Братській могилі в селі.

   Депутати сільської ради, члени виконкому та приватні підприємці згуртувалися, здали гроші, і у дуже стислі строки, щоб встигнути до 22 вересня – Дня визволення Золотоніщини – було виготовлено дві меморіальні таблиці з відродженими прізвищами воїнів-визволителів. Тепер вони прикрашають пам’ятник загиблому солдату, що стоїть у центрі села. Оперативність і небайдужість вознесенців свідчить про їх душевність і вдячність предкам, які полягли під час війни задля нашого щасливого життя. Історичні і духовні пам’ятники Вознесенського завжди доглянуті і охайні – адже про них піклуються учні місцевих шкіл, свою посильну допомогу вносять і прості жителі села.

   Володимир Макаренко по праву пишається кімнатою народознавства, у якій зібрано ексклюзивні експонати, а на чільному місці зберігається рідкісний рушник 20-их років з орнаментом, що є чоловічим оберегом – на полотні гарцюють червоні коні, а також узори – символи здоров’я, сили, удачі. Корінна жителька Вознесенського Анастасія Кузьмівна Верба вишила рушник для свого чоловіка Дмитра, ще не знаючи, що невдовзі буде війна. Коли Дмитра забирали на фронт, вона поклала оберіг йому у солдатську торбу. Він пройшов всю війну і повернувся до дружини. Подружжя переконане, що саме рушник з неповторним візерунком, вишитий з любов’ю і молитвами, зберіг хороброму воїну життя. Вони ще довго жили разом і вже у глибокій старості подарували рушник для шкільного музею.

   Володимир Миколайович веде зошит, де записано, хто і що приніс чи зробив для музею, тому що люди часто цікавляться, чи зберігається та чи інша річ і чи пам’ятають її власника. Залучення дітей до пошукової роботи, до занять у музеї має велике виховне значення. «Сучасна молодь має багато плюсів і переваг, – аналізує досвідчений педагог Володимир Макаренко. – Але є і мінуси – їхня черствість, холодна душа. Тож старовинні музейні експонати, робота в архівах, зустрічі із бувалими ветеранами можуть розтопити їхні серця.» Пошукова діяльність не припиняється, Володимир Макаренко збирається звертатися за допомогою у передачу «Жди меня» шукати родичів загиблих солдат через Інтернет, вже є вихід у Московські архіви.

 

Наш кор.

Повернутись