Історія одного короткого життя

 Моліться,люди України,за тих,хто на передовій!

 Моліться за чужого сина, щоб вас колись потішив свій!

 Ті хлопці нам не є чужими,бо нашу волю бережуть.

 Вони не знають,чи живими до матерів колись прийдуть...

 

 

   Сьогодні, у Золотоноші небо посіріло, місто огорнув смуток, адже весь Золотоніський край прощався із загиблим учасником антитерористичної операції на Сході України - Максимом Харченком. Герой загинув 28 серпня. Проститись з воїном прийшли декілька тисяч жителів міста та району.

   Максим Борисович Харченко народився28 березня 1978 рокув місті Київ. Дитинство Максима пройшло у місті де народився, а у місті Золотоноша закінчив Золотоніську загальноосвітню школу № 4. Зі шкільних років цікавився та захоплювався військовою справою, що згодом перетворилась на досить вагому частину його життя.

    Все своє життя Максим пов’язав зі службою рідній Батьківщині. З 1996 по 2000 рік проходив службу в Золотоніському МРВ УМВС України, а з 2003 року прийняв рішення проходити військову службу в Збройних Силах України за контрактом. З лютого по червень 2004 року проходив військову службу у складі миротворчого контингенту України при Організації Об’єднаних Націй в Республіці Ірак.

   Всі хто був знайомий з Максимом, добре знали його, як чесну, принципову і порядну людину.

   Усю зиму молодий чоловік стояв за справедливість на столичному Євромайдані. У пам’яті золотонісців Максим залишиться доброзичливою людиною, яка любила правду та боролась за справедливість, військовим снайпером, який пройшов ,,гарячі точки” світу у складі миротворчого контингенту України при Організації Об’єднаних Націй.

   У травні, пішов на фронт добровольцем, бо відчував, що це його громадянський обов’язок, що мусить використати всі накопиченні вміння та знання отримані під час військової служби.

   Товаришів по службі Максим звав братами, вони ж, в свою чергу, про нього казали, як про кам’яну стіну та мужнього бійця. Рідним та близьким він до останнього дня обіцяв повернутись живим, але обіцянку свою не дотримав.

   У кінці серпня поблизу міста Іловайськ під час виходу через так званий ,,зелений коридор”, про який було заздалегідь досягнуто домовленості, Максима та безліч його побратимів було жорстоко розстріляно. Довгий час тіло Максима не могли ідентифікувати. Завдяки пластині у нозі та аналізу ДНК його і впізнали аж через три місяці після загибелі. Смерть золотонісця також підтвердили його товариші по службі, котрим днями вдалось звільнитись з полону.

   В останню путь, земляка проводжали всім містом. Попрощатись з Героєм-захисником, загиблим за Україну, вшанувати його світлу пам'ять, висловити співчуття родині і близьким зібрались: бойові побратими, товариші, жителі міста та району, керівники обласних, районних та міських органів влади і багато інших небайдужих до горя людей.

   З рідної домівки Максима, траурна процесія рушила до центру міста де і відбулась громадська панахида за загиблим. Зі словами смутку та жалю, гордості за вирощеного сина, під час прощання з Героєм, звернулись до рідні Максима, дружина його бойового командира, який на даний час перебуває у госпіталі після поранення, заступник керівника апарату Черкаської обласної держаної адміністрації Юрій Сушко, голова Золотоніської районної ради Валерій Саранча, секретар Золотоніської міської ради Андрій Заєць. Юрій Сушко від імені керівництва Черкаської області вручив матері Максима Почесну відзнаку ,,За заслуги перед Черкащиною” і Почесну грамоту облдержадмiнiстрацiї та обласної ради.

   Під час прощання на труні лежали красиві квіти, а навколо майоріли українські стяги. По собі Максим лишив найбільший скарб - своїх синів Дмитра та Андрія, які схожі на свого батька.

   Своє коротке, але гідне життя Максим Харченко до останнього подиху прожив гідно, як мужній син свого народу. Він виконав свій військовий та громадянський обов’язок до кінця. За наш спокій, за мир в Україні, Максим, заплатив найдорожчу ціну - своє життя, продовживши список Героїв, які загинули в ім’я Вітчизни.

   Світла пам’ять про звитягу та непересічні людські якості Максима назавжди залишаться в серцях родичів, жителів Золотоніщини, друзів - усіх, хто знав, поважав та любив його - справжнього патріота та Героя України!

   Немає більшої жертви, ніж самопожертва за ближніх своїх. Максим загинув, захищаючи свою Батьківщину, сім’ю та нас з вами.

   Герої не вмирають! Героям слава!

Повернутись